ВТОМА

немає нічого – усе зійшло нанівець
шукаєш початок та знову знаходиш кінець
не можеш нічого та маєш ще трохи сили
мов списаний не до кінця олівець

скінчились слова але не приходить мовчання
очима шукаєш обличчя хоча б і печальне
усе незворушне навколо мов плити з могили
усе несподіване. з іншого – все звичайне

точніше все звичне – від того міцніший хребет
ці очі у небо – і небо очей тет-а-тет
отримаєм те що всі ми давно заслужили –
лавровий вінок / під ребра холодний стилет

і знову по колу – в нішу всесвітньої втоми
незграбно сміятись незграбно питати «хто ми?
звідки прийшли і для чого стільки прожили»?
самотність і втома – у тілі твоїм автохтони

кому все ж потрібні ці вічні відкриті конфлікти?
слова і обличчя очі потрощені в крихти
немає нічого – ніщо не долає схили
самотність і втома – два непотрібні релікти